Погодна аномалія. Листопад 2016

Листопад в Україні – найгірший час для астрофотографії. За статистикою саме в цьому місяці найменше ясних ночей і, думаю, кожен хто спостерігає чи фотографує небо, прекрасно пам’ятає цю безкінечну хмарність і огидну погоду вцілому.

Але деколи й дива бувають:) Я скористався шансом, купив одного ранку квиток на поїзд до Карпат і вже ввечері був там. Крім звичного туристичного спорядження і фототехніки, також прихопив монтування від свого телескопа, щоб з його допомогою встановлювати дуже довгі витримки. Детальніше про цю сумнівну конструкцію можна почитати в огляді Екваторіальне монтування EQ2 для пейзажної зйомки

 

21 листопада

Люблю станцію Вороненко:) Кожного разу тако вивалюєшся на абсолютно безлюдний перон, десь посеред карпатського лісу. Поїзд їде геть і опиняєшся в цілковитій темряві, під чистим зоряним небом. Це завжди дуже мотивує якнайшвидше почати свій шлях догори:)

 

Цей маршрут не настільки очевидний, як той, що тягнеться з самої Ворохти, тому вночі легко заблукати, що я, власне і зробив, коли потрапив сюди вперше за рік до цього. Про той похід також є окремий звіт – Квадрантиди і власне світіння атмосфери. Січень 2016

 

Моє прибуття сюди – тонкий розрахунок. Я слідкував за погодою і знав, що вона має буде класна, але все-одно не віриться настільки чистому небу в листопаді! Зупиняюся і без штативу, поклавши фотоапарат на землю, роблю фотографію на дуже довгій витримці, щоб розглянути деталі. Виявляється в цей момент було інтенсивне світіння атмосфери – на фото воно має вигляд чисельних червоних смух по зоряному небі і зеленого сяйва ближче до горизонту.

 

Довкола болото і не терпиться вже швидше прийти на полонину, де травичка і сніг:)

 

Я дуже люблю фрукти, але тягнути їх з собою у походи безглуздо – далеко не найпоживніша їжа. І от видерся, нарешті, трохи догори, присів відпочити та й лізу за продуктами. Раптом знаходжу хурму, яку планував з’їсти ще перед виходом з дому, але геть за неї забув.

І зараз, тут, на висоті 1300, в снігах, на морозі, цей соковитий райський плід – найсмачніший фрукт на світі! Просто амброзія у потрібний час, у потрібному місці!

Не забувайте про вітамінчики взимку – потім вони не забудуть про вас:D

 

22 листопада

А ніч, в буквальному сенсі, – у самому розпалі! Зелено-червона феєрія власного світіння атмосфери не припиняється:)

 

Ось і Місяць сходить:

Поява його жовтогарячого світла з-поміж лісу завжди раптова і дуже оманлива. Думаєш, що хтось розпалив багаття чи увімкнув світло в своєму будиночку, аж потім усвідомлюєш жорстоку реальність…

Щоразу ловлюся на цей гачок:)

 

Треба йти далі, на полонину Григорівка, з іншого схилу хребта, де відкритий простір і вид на Чорногору.

 

Був на місці вже близько третьої ночі. Місяць сяяв високо в небі і фотографії при такому освітленні виглядають так, ніби це день. Та й наживо все було чудово видно – сніг відбиває багато світла:)

 

Тут же поставив намет і трохи поспав. Як почало світати, прокинувся і зацінив кольори. Велика гора – це Петрос, далекі гори в центрі кадру – це Близниці.

 

З протилежного боку йдуть приготування до сходу сонця:)

 

А це – Говерла, від неї наліво тягнеться весь Чорногірський хребет.

 

Краса:)

 

Хочу скористатися можливістю і сфотографувати гарне явище, яке буває завжди при заході і сході сонця, але для того, щоб його помітити, потрібна унікально хороша погода і відкритий горизонт – ну, прямо як зараз:)

 

Таке потемніння над обрієм називається “пояс Венери”, це тінь від нашої планети простягається у верхні шари атмосфери.

Є момент, коли край тіні забарвлюється в насичений фіолетово-рожевий відтінок.

Кожен з нас хоча б раз в житті бачив пояс Венери, але гарно то сфотографувати мені вдалося тільки зараз. Насолоджуйтесь:

За лічені хвилини вже сходить сонце і освітлює навколишні гори:

На годиннику вже восьма. Снідаю у відкритому наметі й лягаю спати.

 

Десь пополудні прокидаюся і йду гуляти хребтом без рюкзака: пошукати джерело, щоб не топити зайвий раз сніг, приглянутися що і як можна було би сфотографувати вночі – у темряві не дуже зручно, знаєте, обирати ракурси:)

 

Погода – ідеальна! І навіть не думає псуватися. На полонині Середній є джерело, на Озерній – тепла колиба з дровами. Цілковитий штиль. Довкола – ні душі.

 

До настання ночі ще встиг збігати назад до намету і перенести всі свої пожитки в хатинку.

 

В сутінках над південним горизонтом засяяв яскравий трикутник з двох планет (Венера і Март) та зірки Фомальгаут. Під ними – Чорногірський хребет на чолі з Говерлою.

 

Повертаюся в будинок, розпалюю пічку і відпочиваю. Фотографувати поки що все-одно нічого. Чекаю більш глибокої ночі, коли зійде більшість зимових сузір’їв і можна буде відірватися на повну:)

 

Ближче до півночі вже сходить Оріон. Випробовую можливість зйомки на монтуванні від свого EQ2. Налаштував більш-менш полярну вісь – все працює:) Пробую кількахвилинні витримки і на широких кутах отримую цілком прийнятний результат. Особливо вражає те, як на таких експозиціях починають промальовуватися рожеві емісійні туманності, якими багате це сузір’я. При роботі зі звичними 20-30секундними витримками вони практично не помітні. Червоні відблиски ж на землі – то світло від лампи на моторі монтування, вона сяє насправді не яскравіше цигарки, але хвилинні витримки добре експонують навіть це.

 

Піднімаюся на хребет. Пробую зробити кадр з зимовим Молочним Шляхом. Мучився з монтуванням хвилин 10, поки все налаштував, але такий результат мені подобається! Скільки ж в кадрі туманностей! Нічого подібного раніше отримувати не вдавалося.

Відходжу трохи і пробую ще зробити кругову панораму усього неба. Це складно, тому що робоча площина монтування – під кутом і штативна голова обертається зовсім не паралельно горизонту. В результаті все-одно багато кадрів безнадійно перекосилися. Потім так і не вдалося це все адекватно склеїти, тому лишив хіба на пам’ять деякі одиночні кадри з цієї провальної задумки:

Повернувся до будинку, підкинув трохи дрів саме заради цього кадру:

Зробив все задумане, розслабився і приготував собі чаю. Тут, як говориться, без коментарів:

23 листопада

Поспав трохи і знову поспішив застати Пояс Венери перед світанком.

 

Широкою панорамою вдалося якнайкраще передати масштаб і красу цього явища.

 

Піднявся на хребет, де з протилежного боку вже починало сходити сонце. Його перші промені дуже естетично визирали з краю сусідньої гори і освітлювали долину внизу.

 

Тут, на полонині Лабьєска, також є колиба, ззовні ще ціла, але всередині все виглядає так, ніби вона вже давно покинута (станом на 2018 рік – згоріла).

 

Хлів поруч також не в найкращому стані.

 

Прогулявся околицями в променях світанкового сонця, слухав музику, насолоджувався красою довкола і ніяк не міг повірити, що от пішов вже третій день, а тут, в Карпатах, досі не було й жодної хмаринки. Я пізніше перевірив: на решті території трималася традиційна листопадова погода – хмари, дощ, мряка, а тут – просто якась аномалія:)

 

Повернувся назад, на південний схил і спустився до колиб на полонині Кукул. Це, можна сказати, місцева столиця:)

 

Тут багато різних будівель і влітку кипить життя, але зараз – нікого. Колиби відчинені і в них можуть зупинитися усі бажаючі.

 

Виліз на дах одного з будинків і зацінив краєвид. Подумав, що тут було б класно на Новий рік затусити:)

 

Повернувся в колибу, поїв, посушився, ліг спати.

 

З вечора спробував зробити фотографію з сузір’ями Візничого і Тельця. Сходячи, вони ідеально вписуються в рамки. Цим кадром я залишився задоволений, а от з Оріоном, сходу якого я дочекався через дві години, не пощастило. Мотор від EQ2 сповільнювався і навіть на максимальній швидкості давав лише половину потрібного.

 

В результаті дуже довгі витримки стали недоступними. Вирішив не морочитися, зняв всю цю пекельну конструкцію від EQ2 к бісу і далі фотографував як зазвичай, просто зі штатива. Яке ж це було полегшення, скажу я вам!

Було цікаво спробувати, але оце монтування до самої сраки. Треба купувати трекер:)

 

Зробив кадр із північними сузір’ями.

 

На цьому ж місці взявся за панораму. Оскільки монтування тепер не заважало, відзняти все вдалося рівно і швидко, хоч і не на хвилинних витримках. Натомість, потім клеїлося взагалі без проблем!

Ще кілька одиночних кадрів, які використовувалися для цієї панорами:

 

Дочекався, щоб Оріон піднявся трохи вище і через пару годин зробив ще одну панораму з іншого схилу:

Ця теж так нічого:)

Тут, власне, кульмінація зимового Молочного Шляху у всій його красі, від Великого Пса до Цефея.

Один з одиночних кадрів для панорами:

Зробив також фотографію з Оріоном високо в небі над Говерлою і Петросом, котрі вже освітлювалися Місяцем зі сходу:

Знову перебираюся на інший схил хребта, звідки, власне, й буде видно Місяць. Він вже в такій фазі, коли одним кадром все витягнути не вдасться, тому об’єдную кілька різних діапазонів витримок, щоб проробити і саму землю, і освітлену сторону Місяця.

То вже була третя ночі. Я зі спокійною душею зібрався і пішов спати, а на ранок, коли вирішив повертатися додому, “нарешті” й погода зіпсувалася. Таке враження, наче небесна канцелярія навмисне для мене притримала ці 3 ідеальні зоряні ночі в горах пізньою осінню:)

І таке буває.