Соняшникові композиці. Серпень 2016
Дано: безкрайні лани соняшників і бажання пожертвувати сном. Завдання: зрозуміти, куди їхати. Насаджень довкола Львова предостатньо, але гарной фон – це ще не все. Треба також уникнути засвітки і вкластися в радіус хоча б 100 км, бо ж з самого зранку хотілося повернутися назад. Детальніше про світлове забруднення можна довідатися в окремій статті.
Як результат, знайшов я на картах загублене десь на Золочівщині село Скварява.
Вперше, ще зі студентських часів проїхався електричкою. Вже й забув про існування цього культурного феномену, а тут – на тобі. Які соняшники, які зірки? Такі жанрові сюжети тут щодня пропадають!..
: )
На дорозі, десь між селами, вже майже ніч. Горизонт палає червоним – але то не вечірня зоря, а багато польових пожеж довкола. Щоправда, мене більше турбувала не мізерна вірогідність потрапити у вогняний полон, а засвітка, яку ці пожежі створюватимуть – при довгій витримці це цілком можливо. За якість прошу пробачення – лінь було штатив розкладати, тому сфотографував дорогу з рук.
Підшукав гарний ряд соняшників і зробив кілька пробних кадрів. Вцілому виглядає гарно, але вітер постійно жене хмари і хочеться таки дочекатися чистого неба.
З протилежного боку, який освітлювався пожежами взагалі все прямо залите червоним світлом. Від безвиході, розстеляю собі килимок, кип’ячу воду і, навіть не зробивши чаю, просто вирубаюся…
Після, напевно, доброї години кольорових снів, відкриваю очі і перше, що бачу перед собою, то чистісіньке зоряне небо!
Ще трохи попрацював над кількома кадрами, отримав бажане й потихенко почав “змотувати вудочки”. Вже починало світати.
“Виклав” пару цеглин, зачувши раптовий крик з поля:) Якась чапля чи подібна їй біда раз у хвилину горланила так, наче її ріжуть.
Прийшов до села, дочекався електрона, вчергове надихнувся місцевим колоритом і з самого ранку вже був вдома.
А під кінець те, що в нічній зйомці найважче – не заснути вдень:)
