Квадрантиди і власне світіння атмосфери. Січень 2016

Цього разу я всього лише хотів спробувати зафіксувати Квадрантиди – це один з метеорних потоків, які щороку можна спостерігати на небі. Що цікаво, цей потік один з найінтенсивніших і може зрівнятися навіть із загальновідомими Персеїдами. Але через несприятливі зимові умови, Квадрантиди завжди лишаються поза увагою. Навіть якщо пощастить з погодою, це означатиме що ніч, скоріш за все, доведеться провести на сильному морозі. Та й самі метеори в потоці здебільшого дрібні, яскраві трапляються дуже рідко.

Пік очікувався вночі з 3 на 4 січня. Прогнозували відсутність хмарності і -20ºС. Я вирішив провести зйомку в Карпатах, де буде значно темніше небо, гарніші пейзажі і всі -27ºС

Треба було встигнути за вечір піднятися кудись нагору, розпочати після півночі зйомку і зранку спиститися вниз. Обрав для цього невисокий і компактний хребет Кукул, що поруч з Ворохтою. Давно хотів там побувати.

Зійшов на станції Вороненко. Біля в’їзду в тунель повернув наліво і там дорога, звиваючись вздовж маєтків та пасовиськ, веде до покритого лісом схилу. Деякий час дорога одна, а потім розгалуджується. Не звертаючи з головної колії, що прямо піднімається догори, зробив помилку і зайшов у нікуди. Визначив, що потрібний мені шлях десь на сході і прорився крізь ліс до мети.

Вийшов на стежку доволі швидко, зорієнтувався і далі піднімався без проблем.

На полонині Григорівка розклав намет. Це було не просто, бо поки йшов, холод не особливо відчувався, а зараз поступово почав замерзати і пальці вже не слухалися.

Трохи відігрівся всередині і взявся за зйомку. Я чекав третьої години, коли радіант потоку підніметься достатньо високо над горизонтом. А поки спробував сфотографувати зимові сузір’я.

Це було не легко. В рукавицях працювати неможливо – елементи управління камерою взагалі не відчуваються. В результаті я за лічені секунди намагаюся голими руками все налаштувати і роблю пробні кадри, танцюючи довкола штатива. Кілька разів повторюю процедуру, поки не отримую прийнятний результат. Лишаю все як є і повертаюся в намет відігріватись.

З новими силами беруся за нову композицію – Юпітер і Арктур.

Ось це зелено-червоне волокно по всьому небу – не хмари, це власне світіння атмосфери. Тієї ночі воно було дуже інтенсивне.

За кілька хвилин помічаю тепле світло на іншому боці хребта. Перша думка – хтось розпалив багаття. В цей страшенний мороз стало раптом тепло і радісно на душі. За кілька секунд розумію, що це всього лише Місяць. І стало ще холодніше:)

Часті виходи довели мої ступні до такого стану, що я вже перестав їх відчувати. Востаннє налаштувавши всю техніку на серійну зйомку метеорів, пірнув у намет, запхав себе у спальник і дуже довго відігрівався. У мене не було дуже теплого спорядження і допоміг один хитрий фокус. Підігріваєте воду, розливаєте її по маленьких пляшках, закидаєте всередину – і буде вам щастя:)

На цьому композитному зображенні, що підсумовує в собі близько години зйомки, 7 метеорів, 5 з них – Квадрантиди, вони бліді і тьмяні. Не вразило.

При таких температурах батареї сідають дуже швидко. Я вирішив притримати останній заряд на ранок. Коли робив панораму в бік Чорногірського хребта, в об’єктив потрапив ще один Квадрантид. Панораму в результаті я так і не збирав, а цей кадр лишив.

На південному-сході вже виднілися яскрава Венера з Сатурном в Скорпіоні. Виглядало фантастично! І так незвично було бачити цю літню частину зоряного неба посеред зими.

Ось так в ранкових сутінках виглядала гора Петрос:

Більш загальний план ще з Говерлою:

Ніч остаточно розтанула. Світанок видався страшенно морозним і настільки ж прекрасним:

Згодом найвищі вершини почали вкриватися хмарними шапками, а я – потихеньку збиратися і спускатися вниз: